Мистецтво дарує нам незалежність від еволюційних інстинктів, дозволяючи усвідомити себе унікальними особистостями та відірватися від вузьких ролей, наказаних нам природою.
Скотт МакКлауд.
Всім привіт! Конкурс добігає кінця. Залишаються лічені хвилини до подачі рецензії на участь, і ось захотілося мені наостанок поділитися з вами думками про ще одну відому роботу, яка продовжує мою попередню тему про творчість. Якщо минулого разу ми розглядали те, наскільки сильними ми маємо бути, щоб чогось досягти, скільки старань маємо вкласти, то сьогодні питання стане кардинально і жорстко інакше.
Всі ми хочемо чогось досягти, але не у всіх це виходить. Але якщо у вас з'явиться така можливість, яка докорінно зможе все змінити, але для цього вам потрібно буде заплатити якусь ціну. І тоді насувається питання – наскільки високе? Як ви могли зрозуміти за цитатою вище, я хочу розповісти про одну з робіт Скотта МакКлауда, а їх, власне, не так вже й багато. Сьогодні на порядку денному – «Скульптор».
Взагалі Скотт МакКлауд, вважається більше не автором, скільки гуру, учителем у світі коміксів. В основному, його роботи стосуються виключно того, як робляться комікси, і, власне, як їх правильно робити. Але «Скульптор», так би мовити, відзначився, і не подумайте, що погано. Перше, що мені нагадав цей твір, так це серіал «Блудлива Каліфорнія», з Девідом Духовни у головній ролі. Головні персонажі у цих роботах – творчі люди, які шукають себе і хочуть стати успішнішими, хоча й мають багато чого не помічаючи цього. Коротко про зав'язку. Наш головний герой, хоч як це дивно – скульптор. На даний момент переживає не найкращі часи: творча криза, безробіття, не єдині гроші в кишені. І це найменше з усіх лих. Він має талант, але прилаштувати його нікуди. І ось, якось одного дня, сидячи в барі і випиваючи до нього підсаджується смерть, у вигляді покійного дядечка, і пропонує угоду. Роки життя на безмежний талант та вміння творити з чого завгодно.
По суті, історія не нова, але її інтерпретація та атмосфера справді відрізняється від подібних. Кажу одразу, як і у випадку з «Бакуманом», ця робота більша для творчих людей, або для тих, хто шукає себе. Так що, якщо вам ця тема не така цікава, нудна або банальна, можете сміливо проходити повз. Всі сторінки, а їх, між іншим, 500, наповнені метаннями та роздумами головного героя, а головною особливістю є те, що чим більше наш персонаж тоне у всьому, тим більше він нас цим мотивує – це круто.
Ще однією особливістю роботи, є саме та сама рисовка. Так-так, вона проста, але з цікавими моментами. Коли, наприклад, потрібно звернути на щось увагу, автор розмиває все навколо і виділяє людину або предмет — це дуже виглядає. Або ще приклад самого візуалу роману, який за допомогою сірого та синього кольорів, надають своєрідної атмосферності та збігаються з настроєм історії.
Якщо чесно, друкуючи текст, більше слів знайти не можу. Роботу не хочеться лаяти, про неї толком і сказати більше нічого. Скажу простіше – її справді варто прочитати. Вона може здатися похмурою, депресивною, але при цьому вчить нас на помилках героя, і змушує замислитися над питанням, поставленим на початку рецензії. Ну а відповідь і результат у кожного буде своїм і різним.
Дмитро Лук'янів (с)
