Тварина я тремтяча або право маю?
Це питання є наскрізним лезом, яке просочує увесь роман. І тут ми відразу помічаємо вдалі авторські алюзії на філософію Ніцше – ідею надлюдини, яка прагне самоствердитись по той бік моральних законів. Моя "вища" правда (за висловом самого автора роману) перегукується із загальнолюдськими "правдоньками", і я роздумую над тим, як їх принести в жертву. Чи я зможу? – роздумує головний герой. Ось вона, та болюча глибина моральної рефлексії, яка залишилася недоступною більшості письменникам-екзистенціалістам. Але розум Достоєвського таки зміг її осягнути. Спробуємо і ми! Це справжня, а не підроблена інтелектуальна совісність.
Так, апелюємо до самого роману й головного героя – Родіона Раскольникова. Чи мав він право на вбивство бабусі-лихварки? Хто дозволив йому позбавити життя іншу людину? Злидні? Ні, Достоєвський приховав відповідь в ідейних міркуваннях героя, які полягали у розділенні усіх людей на дві категорії: звичайних і незвичайних. Ті, хто слідували загальноприйнятим канонам поведінки, підкорювались закону, тримали баланс із громадським правлінням, не прагнули змін – тінь, звичайні. Інші ж, сильні, мужні, впевнені у своїх діяннях, які здатні були керувати людьми – світло, незвичайні. Ти зрозумів уже читачу, до якої із категорій Родіон відносив бабусю?
А подумай, куди ж належав сам герой?! Автор навдивовижу розкриває цю приналежність у той момент, коли сам Раскольников усвідомлює, що він і є тінь, такий-собі звичайний серед звичайних. Саме тому вбиває стареньку жінку. Автор, до речі, дуже ласкавий не тільки до читача, а й до вбивці-Родіона. Шляхи перетинаються із Софією, повною протилежністю, прикладом чистоти душі. Нею керували моральні переконання, а Родіоном – сама ідея. То навіщо автор допомагає вбивці покаятися? Тут ми з вами, друзі-читачі, розуміємо, що Достоєвський схиляє до сторони правди, християнської віри, любові, надії і прощення. Саме Соня допомогла Родіону духовно відродитися, стала рушійною силою на його шляху вбивці.
Безсумнівно, роман залишає багато питань, але в тому то містицизм і мудрість Достоєвського – дати підказку, показати дорогу, відчинити двері, а конкретний шлях обирає лише читач. Автор розкриває власні долоні перед нами, показує, що не жорстокість, злість, несправедливість, боротьба за владу керує людьми, а Бог. Він є життя. Подумайте про це.