Я пам'ятаю, як вперше побачила цю милу книгу від видавництва "#книголав". Потім мене потішив переклад Ольги Захарченко. Але вразила вона саме питаннями, які підіймає автор.

З часом у кожного з'являються думки на кшталт "а що буде, коли я постарію". Кент Гаруф не просто торкнувся цієї теми, а практично зачепив за живе питання старості, самотності і моралі. 90% обсягу займають діалоги, що добре підкреслює одне з питань, а саме необхідність часом просто з кимось поговорити.

Едді та Луї сусіди. Вони давно втратили своїх чоловіка та дружину. У обох дорослі діти, які живуть своїм життям. Вони обоє відчули, як це - бути самому у великому домі, безцільно бродити і навіть не мати з ким перекинутися парою слів.

Одного дня Едді телефонує до Луї і домовляється про зустріч, щоб запропонувати дещо, що назавжди змінить життя обох.

Книга і читається, і сприймається надзвичайно легко. Всього 150 сторінок, але скільки важливих слів вони містять!

Я переписувала цю рецензію кілька разів. І навіть зараз розумію, що не змогла повністю передати глибину "Наші душі вночі". Просто повірте на слово - це саме та книга, яку варто занести до списку "Мастрід". Вона чудова. Вона важлива. І якщо мені вдалося вас зацікавити, то все було не дарма.

Людмила Матвієнко ©