Пам'ятаю як у школі на зарубіжці читали Лондона. Тоді він був не зрозумілим і, власне, не надто цікавим. Та так склалося, бо ми ще не мали достатньо досвіду та й років, щоб зрозуміти його твори.
Але "Маленьку господиню" я читала свідомо. І була у захваті.
Джек Лондон геній пригодницьких романів, основаних на його біографії, проте "Маленька господиня великого дому" виходить за будь-які рамки.
Ця частково автобіографічна історія, була написана незадовго до смерті автора. В її основі любовний трикутник, але повірте, це не те, до чого ми звикли.
Яскраві, сильні персонажі. Почуття на грані вибуху емоцій. Напруження, цікавість. Цей щирий, сміливий, хвилюючий роман точно не залишить байдужим.
Під час читання ніби проживаєш кожну мить з персонажами, а фінал вражає у самісіньке серце.
Книга не схожа на жодну з написаних Лондоном і після публікації у журналі читачі відвернулися від нього. Вони були обурені і розгнівані темою, яку Джек Лондон підняв у своєму романі, бо на той час взагалі не прийнято було говорити про це. Але він люто кричав їм у відповідь: "Дозвольте мені Вам заявити раз і назавжди, що я страшенно пишаюся «Маленькою господинею»!". І був правий.
Мені б хотілося, щоб Джек Лондон знав, що хоч і через багато років, але його твір прийняли і визнали. Він не даремно пишався цією книгою.
Людмила Матвієнко ©