Отже, уявіть собі, що ви затятий фанат хорорів про вампірів. У вас є машина часу у вигляді ванної кімнати, і ви хочете відправитися в той самий час, коли вампіри були дійсно страшними персонажами. Але щось пішло не так і вас переносить у 2008 рік. Ви виходите на вулиці рідного міста, як раптом із тіні вискакує вампір. Встигнувши попрощатися з життям, усвідомлюєте, що він не збирається вас вбивати, а навпаки – закохується у вас. Смішно, чи не так?
Всім ще один привіт! І сьогодні ми розглянемо новомодну тенденцію на солодкуватих вампірів у культурі, і один з останніх творів, який дотримується бабусі – класики.
На цю тематику було чимало фільмів і книг, наприклад: «Дракула» – Брема Стокера, «Вампірські Хроніки» – Енн Райс, «Голод» – Вітлі Стрібера. На жаль, якщо подивитися якусь динаміку всіх робіт, то з кожним роком автори йшли все далі й далі від коріння, ніж, власне, і поховали такий «популярний» нині жанр. А почалася вся ця хвиля, думаю ні для кого не секрет, із «Сутінків» - Стефані Майєр, що вийшла 2005-го року. Типовий, солодкий роман для підлітків. Коротко, зрозуміло, лаконічно. А екранізацією 2008-го року вони зовсім закріпили.
З 1987 року Ліза Джейн Сміт починає роботу всього свого життя, адже більше, крім цієї серії книг, у неї нічого немає. Йдеться звичайно ж про «Щоденники Вампіра». Тут усе було просто. Усі розуміли, що її роботи наївні і надто вже ідеалістичні. Запитання відразу ж відпадали самі собою. Але після хвилі популярності «Сутінків», запустили другу хвилю, а саме телевізійну адаптацію за романами Лізи Джейн Сміт, що власне продовжило моду на солодких вампірів. І ось начебто на горизонті більша робота маячить, але все не те. У тому ж 2008-му вийшла ще одна екранізація цілого циклу романів про Сукі Стакхаус – «Справжня Кров». Перша книга вийшла у 2001 році і була номінована на премію Локус, але якось не склалося. Сама робота була схожа з усіма вищезгаданими, але несла більш дорослий характер. Що ж тоді не таке? А те, що вона зачепила цей період солодкості, і за підсумком все одно залишався якийсь дискомфорт після ознайомлення. Ви не подумайте, що я мовляв усім серцем ненавиджу ці роботи, я їх бачив і навіть перегортав, тому можу сміливо сказати, що на все є попит. Ну а далі у цього жанру все дуже мізерно. Був і «Штам» - Гільєрмо Дель Торо, яким хотіли повернути якийсь хорор у вампірську тематику, але якось не туди. І тут, 2010-го з'являється наступний твір, який змінить нашу тривалу передмову – «Американський Вампір».
Отже, що таке «Американський Вампір»? Насамперед хочу сказати, що це робота, від якої на мою особу тече скупа чоловіча сльоза. Але давайте по порядку. По суті робота не примітна, просто так не хочеться взяти її і читати. Але один момент все ж таки змушує поринути в цей кривавий світ - Стівен Кінг. Він вважається одним із авторів даного роману. Думаю, чи не треба комусь розповідати, хто такий цей «майстер жахів»? Другий автор - Скотт Снайдер - більш відомий у сфері графічних романів, але всі вони відносяться за великим рахунком до супергероїки. Що ж у результаті ми маємо? А відповідь проста! Грамотні елементи хорору від Кінга та неймовірна динаміка в сюжеті від Снайдера. Особливість роботи в тому, що тут дві сюжетні лінії, які перетинаються за своєю суттю – побічно, але також – два персонажі, які залежать одна від одної. Головними героями є Скіннер Світ та Перл Джонс. Перший американський вампір, справжній м'ясник без жалю і співчуття, і тендітна актриса-початківець. Я думаю, ви вже спостерігаєте, наскільки яскраві ці персонажі. Так само і відрізняються їхні сюжетні гілки. Історія Скіннера відбувається у 1880-му році, такий собі дикий захід, ковбої та власне смерть героя від рук інших людей. Ось тільки на цьому історія не закінчується, а лише починається.
Помста кривдникам, в принципі, є основною складовою даного коміксу, але це подано грамотно і в міру, не заходячи в зайвий пафос. Історію Перл можна описати колкою фразою: «Не в той час, не в тому місці». Випадково потрапивши на бенкет до вампірів, її вбивають, але як пізніше з'ясовується, упирі трохи не доїли гостю, внаслідок чого вона звернулася. І знову ж таки - історія помсти. То що тоді тягне історію, раз сюжет банально розповідає про вендетту? Метаморфози! Цікаво як змінюються персонажі, як вони до цього йдуть, як змінюється світ навколо них – це справді захоплює.
Ще хочеться відзначити своєрідне бачення вампірів. Вони насправді дуже відрізняються від тих, якими ми їх собі уявляємо. Не бояться сонячного світла, заряджаються від фаз місяця, а у Скіннера і зовсім ікла, як у гримучої змії. Відразу згадується фільм – «Від Заходу до Світанку».
Єдине що засмучує, то це те, що Кінгом написано всього п'ять випусків, далі серію продовжував Снайдер, але це було заздалегідь узгоджено. А причина така – реклама. Найбільш знаменитий автор, створив рекламу менш пізнаваному, щоб ми з вами звернули на цей витвір увагу. Чи сильно вплинув відхід Кінга на продовження історії? Можливо, але так би мовити: «Це вже зовсім інша історія». Загалом, що ми маємо: класний сюжет, похмурість, безвихідь, кривавість і все на кшталт старих хорорів про вампірів. Рейтинг 18+ більш ніж наповнює сторінки коміксу, тому дітей суворо не пускати. Без мінусів теж нікуди, і ця та сама банальність подекуди, але, якщо чесно, на неї не хочеться звертати уваги, адже робота справді хороша. Усім рекомендую до ознайомлення. До скорого!
Дмитро Лук'янов
