Учитель української мови з Кривого Рогу, установник вікон із Дніпра, бандит із Херсона, водій зерновоза з невеличкого полтавського села, власниця кав’ярні на узбережжі Каховського водосховища, письменник із Києва, зварювальник з металургійного комбінату, автослюсар, колишній студент — ніхто з них не планував ставати військовим. Але почалося велике вторгнення російських військ в Україну, і всі вони взяли до рук зброю, щоб захистити свою країну. Тепер вони — бійці окремого штурмового батальйону ЗСУ. Разом із героями ви пройдете шлях від формування підрозділу до боїв із ворогом. Перші штурми, визволені села та їхні мешканці, суворий окопний побут, поранення і смерті товаришів, розчарування і втрати, крихке військове щастя, кінець минулого життя і початок нового.
Книжка автобіографічна і чесна, як і вся проза Белянського. Буде смішно, буде страшно, комусь прочитане може показатися незручним та занадто відвертим, але навряд когось залишить байдужим.
Книга «Битись не можна відступити» — це воєнна проза Павла Белянського, яка занурює у реальність жорсткої російсько-української війни. Це відверта й прониклива сповідь тих, хто не мав наміру бути військовим, але став на захист батьківщини із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. Збірка вражає своєю правдивістю. Розповіді героїв наповнені болем, втратами, але також і надією, яка живить їхню боротьбу. Белянський описує жахи окопного побуту, він не приховує ані страху, ані горя, ані розчарувань, які переслідують українців на фронті, проводячи читача через весь спектр емоцій і випробувань, з якими зіштовхнулись українські захисники. Павло Белянський ще раз після роману «Бабуся вмирати не любила» та трагікомічної збірки «Я працюю на цвинтарі» (що також отримала екранізацію) створив нову щемку книгу, яка, подібно до попередніх, вражає своєю відвертістю й емоційністю.