«Все та ж я» - завершальна частина трилогії Джоджо Мойєс.

Луїза Кларк кардинально змінює своє життя і переїжджає на інший континент. Її нова робота полягає у тому, що вона є персональною помічницею дружини власника багатого маєтку. Вона знаходиться за тисячі миль від дому, сестри і коханої людини. Незважаючи на такі різкі зміни, вона вірить, що їхня пара гідно пройде випробування відстанню.

Луїза потрапляє у зовсім незвичне для себе середовище. Їй доводиться відвідувати світські заходи, організовувати розпорядок дня багатої леді й у всьому їй допомагати. В оточенні багатих і успішних людей вона відчуває себе абсолютно зайвою. Намагається пристосуватись до ритму і правил Нью-Йорка. А може вона хоче стати однією з тих, хто створює ці правила?

Після двох попередніх частин трилогії Лу вже здається близькою подругою, про життя якої знаєш практично все. Розділяєш її емоції, радієш перемогам і засмучуєшся через невдачі. Я встигла прикипіти душею до її персонажа, а тому щиро хвилювалась і розділяла її почуття в певні незручні ситуації. Я розумію, що я могла так само запізнюватись на надзвичайно важливу зустріч, одягнутись в одяг, який абсолютно не відповідає тематиці події чи наговорити зайвого під впливом випивки. Її турботи стають моїми. А це, на мій погляд, сильний ефект, коли автору вдається настільки залучити читача.

Особисто в мене в голові вимальовувався мелодраматичний серіал, сповнений переживань і подій. Після кожного розділу нетерпіння від бажання дізнатись, що наступним утне Луїза і які життєві вибори на неї чекають, все більше наростало.

Оповідь легка, як і у попередніх двох частинах. При тому тримається напруга та інтерес, до того, що ж буде далі. Сторінки буквально непомітно гортаються. Це не грандіозний серйозний роман, але, тим не менше, він зможе стати чудовим читанням перед сном.

Завершення гідне початку. Чесно кажучи, я навіть спалила яєчню, коли читала останній розділ. Бажання чимскоріш дізнатись розв’язку виявилось сильнішим за порятунок обіду. А це вже точно чогось варте.