Слово Михайла Булгакова від початку закорінене в читача, бо навіть тим, хто ніколи не читав його художніх текстів, відоме це ім’я. Саме тому творчість Булгакова традиційно й неупинно перебуває в полі зору праць гідних істориків, літераторів і всієї небайдужої спільноти, яка не втратила культури читання. У романі «Майстер і Маргарита» показана спроба описати вічні цінності через сюжетно-образний матеріал та глобально-історичні факти. Назва твору налаштовує на розповіді історій кохання, однак автору вдається висвітлити також поняття добра і зла, вірності і зради, любові та ненависті, прагнення до слави, жаги грошей тощо. Безсумнівно, таким чином, роман сприятиме пожвавленню читацької і дослідницької уваги, але чи кожен буде до цього готовий? Очевидно, ні.

Тож авторські симпатії належать ментально та емоційно підготовленому читачу. Багатошаровість текстів, численні інтертекстуальні конструкти, рівень інтелектуальної рефлексії, мистецтво створення метафор стануть недоступними для більшості тих, хто принаймні не втратив культури читання. Однак разом із тим, це шанс показати, якою має бути якісна та глибока література. Читач, що подолає цей шлях, відшукає спокій, втіху і прощення.

Просторові структури твору зумовлені жанровими. Так, уводячи текст у тексті («роман у романі» за визначенням Булгакова), письменник, ймовірно, прагне не відтворити усе минуле одразу, а уможливити його самостійне змоделювання кожним читачем окремо, або хоча б у спільному досвіді. Так, зустрічаємо історії на біблійні теми (Ісуса і Понтія Пілата), які дозволяють заглибитись у християнські цінності. Окрім цього, бачимо чітке розмежування земного і небесного світів, де перший втілений в образах Римського, Берліоза, Ласточкіна тощо, у той час, як другий світ, небесний, висвітлюють Воланд, Азазелло, кіт Бегемот, Гелла.

Леймотивом твору стає вислів, який сьогодні вже можна вважати афористичним: «Рукописи не горять».  Він свідчить про гуманістичний пафос, безсмертя людського духу, свободи вибору, відповідальності. Це підтверджують любовна сюжетна лінія (в образах Майстра і Маргарити), містична (в образі Воланда), філософська (в образі Понтія Пілата та Ієшуа).

Безперечно, варто звернути увагу й на образ самого Булгакова у романі. Письменник креслить мапу минулого, прагне показати взаємини влади та людини в умовах тоталітарної держави, розкритикувати соціальну систему. І насправді цей момент є автобіографічним, бо сам письменник зазнавав болючої критики у власному житті, а письменницька діяльність давала волю до самовираження.

Цей текст дуже складний і виснажливий. Він потребує повторного, роздрібненого прочитання. Нам усім варто взяти до уваги цей роман. Він є підтвердженням того, що світова література готова заглянути в очі пережитому досвіду, відкрито говорити про аспекти права, відповідальності, свободи, які тривалий час обмежувались. Та чи готові ми?