Коли переклали перший роман авторки "Тринадцята казка", він дуже швидко став бестселером.
Друга її книга була не надто успішною. І ось світ побачив третій роман Діани Сеттерфілд, але перший,
який мене зацікавив.
Як часто буває, спочатку я звернула увагу на обкладинку. Гарна сама по собі, вона ще й вдало
передала суть книги, не розкриваючи при цьому жодних деталей.
Потім я відкрила 13 сторінку і прочитала: «История начинается...», далі пролетіли п’ять сторінок, прочитані в голос. А потім я пару тижнів подорожувала між Редкотом, Бамптоном, Баскотом і все це Темзою, не покидаючи свого міста.
Авторка майстерно сплела кілька сюжетних ліній навколо основної і так само майстерно розпустила
плетево в кінці. Зазвичай, коли описів забагато, це втомлює, але у цьому романі вони кожен на
своєму місці і чудово прописані. Щодо персонажів, читачеві буде над чим подумати. З психологічної
точки зору там цілий набір для вивчення. Упевнена, до декого з’явиться безумовна симпатія, а хтось викликатиме презирство, а то й огиду. Та саме завдяки такому різноманіттю цей роман став цікавим.
Для мене "Поки тече ріка" не стане настільною книгою, але я прочитала її з задоволенням. Мабуть,
колись я її перечитаю, як мінімум заради того, щоб ще раз прослідкувати стосунки парочки цікавих
персонажів і відчути себе частиною історії «Лебедя».
«-Что вы собираетесь делать?
- Хочу провести эксперимент.
- И сколько времени это займет?
- Шестьдесят секунд.
- А мне нужно всего пятнадцать. Неужели в этом дне не найдется каких-то семидесяти пяти секунд,
которых будет достаточно нам обоим?»

Матвієнко Людмила ©